Юрій Риженков: «Ми працюємо на нашу перемогу»
Анна Дерев’янко, EBA Executive Director:
- Пане Юрію, були різні думки напередодні війни: переважна більшість не вважала, що війна буде. Ви до кого більше належали – до оптимістів чи песимістів? І якщо ви були оптимістом, то готували план Б чи ні?
Юрій Риженков:
- Я був на 100% упевнений, що війни не буде. Я не міг навіть уявити, що таке божевілля може хтось зробити. Якщо навіть просто подивитися на сили, які РФ сконцентрувала на початку війни біля кордонів України, для мене було зрозуміло, що цими силами захопити Україну неможливо. Тільки якщо в нас не буде ЗСУ, не буде спротиву, якщо всі зустрічатимуть з квітами, тоді – так, це можливо. Але я знав, що так не буде.
Як компанія ми повинні були готуватися. Ми вважали, що на Донбасі загострення можливе. Зараз Азовсталь – це такий вже бренд, але чому він став брендом? Тому що ми заздалегідь приготували там бомбосховища, завезли їжу, воду, генератори. Тобто було все необхідне, щоб люди там могли знаходитися тривалий час. Ми думали – 2-3 тижні. На жаль, сталося так, що людям довелося там бути набагато довше.
У бомбосховищах Азовсталі довгий час переховувалися співробітники Метінвесту з сім'ями та мешканці міста
– А що з бізнесом? Ви робили якісь кадрові зміни, переглядали зарплати? Що ви робили, щоб триматися?
– Так, бізнес довелося перебудовувати, тому що ми втратили два великих підприємства. Точніше ми ще їх не втратили – ми сподіваємося, що ще їх повернемо, зможемо перезапустити. Навіть наші акціонери сказали, що зроблять усе, щоб Маріуполь існував, щоб Азовсталь та ММКІ працювали.
Також ми маємо заблоковані чорноморські порти, які були традиційними для експорту не тільки в Азію, але й в Європу. Зараз ми використовуємо сухопутні перетини кордону на захід. Коли ми починали, їх було 2-3, зараз [на момент запису інтерв’ю, – ред.] їх уже 13 і ця кількість збільшується. Тут треба подякувати Укрзалізниці, яка розширює чисельність цих переходів. Звісно, це не задовольняє попит, що є в Україні на перевезення. Також є обмеження, з якими потрібно сьогодні працювати.
– А що тоді з людьми?
– У нас декілька підходів. По-перше, є ті, хто працює з повним завантаженням. Для них зберігається заробітна плата. А є ті, хто знаходиться у вимушеному простої. Тим спеціалістам за законодавством ми виплачуємо 2/3 від середнього заробітку.
Також у нас є ситуація, що склалася з людьми з Маріуполя, частина з яких або залишилася на окупованій території, або навіть примусово чи добровільно виїхала до країни-агресора. Тут ми нічого не можемо зробити: таким людям ми нараховуємо, однак не виплачуємо заробітну плату. Ми комунікуємо з ними й кажемо, що готові працевлаштувати всіх, хто приїде до міст присутності Групи Метінвест, щоб працювати на наших або комунальних підприємствах.
Якщо ми говоримо про головну компанію, там є скорочення, тому що бізнес скоротився. Щодо адмінперсоналу та персоналу керівної компанії – приблизно 45% скорочення.
– З приводу логістики: дійсно, це одна з ключових проблем для експортерів. Якщо порти все-таки не будуть розблоковані, буде зберігатися можливість експортувати? Європа разом з Україною розглядають різні варіанти, як вивозити продукцію. Але хтось з експертів каже, що фізично це неможливо для такої великої кількості тонн.
– Тут дійсно питання, за який час? Є приклад Маріуполя: коли у 2016 році шляхи постачання були зламані, залишилася єдина залізнична колія – Камиш Зоря – Волноваха. Спочатку вона пропускала 3-4 маршрути, переважно пасажирські перевезення. Разом з Укрзалізницею ми її модернізували. І на кінець 2018 року вже мали можливість забезпечити маріупольський майданчик через цю колію – більш як 40 маршрутів на добу. Тому все можливе. Але це було не одномоментно.
І так само буде з західними переходами. Українські залізничні тарифи вже достатньо високі. Плюс до цього ми маємо залізничні тарифи в Європі, які ще вищі за українські. Якщо все це скласти, то до Китаю постачати руду нам просто не вигідно.
І Європейський Союз, і Україна повинні визначитися - чого ми хочемо?
– Куди будете відправляти, якщо не в Китай?
– А не будемо виробляти цю руду. Немає іншого рецепта. В нас є європейські споживачі, яким ми її відправляємо. І тут, звісно, ми будемо працювати на максимум потужності. Але вони не зможуть взяти всю руду, яку ми можемо виробляти. Все інше потрібно кудись вивозити – або на Близький Схід, або в Азію. І тут постане питання економічної доцільності.
І Європейський Союз, і Україна повинні визначитися – чого ми хочемо? Або ми хочемо заробляти великі гроші на логістичних послугах, що надаються виробникам руди, зерна тощо. Або ми хочемо перезапускати економіку й дати можливість експортувати. Тоді потрібні пільги для цих перевезень. Тому це спільна робота між державою, логістичними компаніями та компаніями, такими як ми, в кого є ця руда, зерно чи щось інше, що потрібно постачати на зовнішні ринки.
– Кажуть, що треба було виробляти більше готової продукції на теренах України, щоб подовжувати ланцюг перероблення і вже більш дорогу продукцію експортувати. Ви з цим погоджуєтесь?
– Цілком погоджуюся. На жаль, інвестиції, які ми робили в продукцію більшої доданої вартості, всі були в Маріуполі. Ми проінвестували досить багато за останні вісім років. Там з'явився і новий гарячекатаний рулон, і холоднокатаний рулон мав з'явитися в найближчі два роки. Це була б уже продукція світового рівня.
Зараз ми те ж саме повинні робити на комбінатах Запоріжсталь чи Каметсталь. Але якщо якийсь простий проєкт МБЛЗ поставити на Запоріжсталі, це займе десь 3-4 роки. Тобто це не швидко. Це теж нормальна теза, якщо держава скаже: добре, на період, коли ви будете будувати МБЛЗ, ми даємо вам знижку, наприклад, на перевезення руди, щоб ви завозили валютну виручку до України. Але потім ви повинні будете побудувати нові потужності, і на них уже переробляти продукцію високої доданої вартості.
Акціонери Групи Метінвест Рінат Ахметов та Вадим Новинський 16 лютого відвідали будівельний майданчик цеху з виробництва холодного прокату, оцинкованого та фарбованого рулону ММК імені Ілліча. На запуск комплексу ЦХП Метінвест планував спрямувати понад $1 млрд
Однак буде ще й інша проблема. Чи зможемо ми цю продукцію кудись постачати? В Європі вистачає своїх виробників. А везти продукцію до європейських портів, щоб потім постачати на якійсь далекі ринки, буде така ж сама економічна проблема. І вихід тут тільки один – слід розвивати свою економіку. Потрібно не просто сказати металургам: ви повинні переробляти руду й виготовляти продукцію більшої доданої вартості. Ні, потрібно стимулювати ті галузі економіки в Україні, які будуть цю продукцію купувати. І тоді металурги самі все зроблять. Нам не подобається експортувати сировину, це не наша ідея. Ми б хотіли продавати в Україні – на машинобудування, будівництво, на кораблебудування тощо. Але коли цього всього немає, ми змушені продавати сировину на далекі ринки.
Потрібно стимулювати ті галузі економіки в Україні, які будуть цю продукцію купувати. І тоді металурги самі все зроблять.
– Здається, у нас з'являється така можливість – інвестувати в розвиток будівництва, машинобудування, тому що багато чого в нас просто знищене.
– Для цього ми повинні закінчити війну. Для того, щоб відновлювати економіку, Україна повинна стати сильнішою, вона має перемогти, і тоді вже розвиватися.
– Але питання також полягає в тому, як будуть заходити інвестиції. Адже зрозуміло, що під час війни достатньо важко інвестувати.
– Думаю, що це не новина буде ні для кого: неможливо інвестувати в стратегічні речі, коли не розумієш, що станеться з країною в довгостроковій перспективі. Так, ми віримо в перемогу України, але не розуміємо, коли вона буде.
– Чи витримає бізнес залишатися в такому проміжному етапі?
– Бізнес буде залишаться в тому чи іншому вигляді. Так, ми скоригували свої інвестиції, робимо стільки інвестицій, скільки потрібно, щоб підтримувати статус кво. Іншого ніхто не вигадав, і весь бізнес буде також приблизно так робити.
– Стосовно зруйнованих і захоплених об’єктів: як ви бачите компенсацію втрачених активів?
– Зараз ми документуємо все це. Ми пробуємо всі юридичні кроки, які потрібно робити для того, щоб задокументувати й розрахувати, скільки ж уся компенсація має бути. Потім ми будемо йти багатьма юридичними напрямками, щоб її отримати. Це будуть і національні суди, і міжнародні інстанції. Тут багато залежить від того, який буде світовий компенсаційний механізм.
– А глобальна стратегія якась у вас існує? Ви для себе розглядаєте можливість відкриття виробництв в інших країнах?
– У нас є вже бізнес поза межами України: два заводи в Італії, завод у Болгарії, завод у Великій Британії, шахти в США. Також є велика трейдингова компанія, яка по всьому світу продає нашу продукцію.
Ми вже інвестували, і в нас на порядку денному стояли інвестиції у великий завод в Італії, котрий ми планували побудувати в найближчі 3-4 роки. Однак проблема в тому, що він базувався на постачанні слябів від Азовсталі, а в Італії ми мали б переробляти їх на кінцеву продукцію.
Зараз це складніше, тому що потрібно шукати синергію з тими активами, які є в компанії. Наприклад, ми розглядаємо перспективу побудувати новий завод у Болгарії або в тій же Італії. Але щоб це робити, потрібно бути впевненим, що ми зможемо доставляти ту ж саму руду з Кривого Рога. Зараз це можливо, але не гарантовано. Тобто, ми розглядаємо різні сценарії. Наша технологічна стратегія передбачає інвестиції як в Україні, так і в інших країнах.
За останні вісім років найбільше ми інвестували в Україну.
– Що має розробити влада в Україні для того, щоб не тільки підтримати бізнес, а й запустити економіку?
– Я сказав би так: нашій владі потрібно не тільки говорити про запуск економіки, але й робити те, про що вони говорять. Бо в нас багато кажуть про дерегуляцію чи зниження податків, заохочення інвестицій. Але коли ми дивимось, що вони роблять, то все навпаки.
Зараз ми повинні бути єдиними, всі працювати на перемогу України. І ми працюємо на нашу перемогу, інколи навіть не звертаємо уваги на якісь проблеми, що є в стосунках між владою та бізнесом. Зараз можна заплющити очі, сказати: ні, проблем немає, всі йдемо вперед, а потім, після перемоги, розберемось, як далі працювати. От ми обрали такий підхід.
І навіть зараз, коли в нас є проблеми – до недавнього часу в нас була проблема з відшкодуванням ПДВ. Ця проблема завжди є, але тут вона була найбільш серйозною, бо з лютого було зупинено відшкодування ПДВ для всіх експортерів. Це проблема не тільки для металургів, але й для аграріїв та інших експортерів. Але ми розуміли, що перші місяці війни про це казати не можна, тут треба сконцентруватися на армії, допомозі людям тощо.