Як Метінвест переводить промисловість на воєнні рейки – у змістовному інтерв'ю генерального директора компанії Юрія Риженкова для канала Україна24

– Чи могли ви повірити, що подібне колись станеться?

– Ніколи. Я досі не вірю, що це відбувається в реальності. Кілька місяців тому ми обговорювали проєкти реконструкції, декарбонізації виробництв у тому ж Маріуполі... У голові не вкладається.

На самому початку, ще коли почалася війна, ми зупинили заводи, відкрили бомбосховища для всіх жителів міста й завчасно приготували запас води та їжі. Зараз, коли місто в блокаді, ми іноді виходимо на зв'язок із нашими співробітниками. Від них ми знаємо, що гуманітарна ситуація в місті погіршується з кожним днем, їжа й вода практично закінчилися, жодного разу не спрацював «зелений коридор» – щоразу його зривали представники російської армії. Люди виїжджають із міста на свій страх і ризик. Те, що відбувається зараз у Маріуполі, – величезна гуманітарна трагедія.

– Вам багато ваших співробітників вдалося евакуювати?

– Ми створили для них спеціальну «гарячу лінію», за якою вони всі, виходячи з Маріуполя, можуть із нами зв'язатися – для того, щоб ми могли надати їм допомогу та вести облік тих, хто виїхав. Станом на сьогодні, на «гарячій лінії» зареєстровано 5 тис. співробітників – це трохи більше ніж 10% від усієї кількості наших людей, які перебували в місті на початку цього місяця.

– Тобто потреба в евакуації зберігається?

– Безперечно. Адже йдеться не лише про тих людей, для яких ми організували понад 6 тис. місць у Запоріжжі, Кривому Розі, Кам'янському, Покровську, і які вже в безпеці. Але й про тих, хто перебуває в так званій сірій зоні – там теж працюють наші представники, ми відкрили літні пансіонати, що там знаходяться, та надаємо людям першу допомогу, зокрема психологічну.

– Розкажіть про гуманітарний хаб у Запоріжжі. Чим саме він займається?

– У нас організовано двоступеневу систему надання допомоги. Є гуманітарний хаб, котрий ми відкрили на базі Метінвест Польща. Метінвест, спільно з ДТЕКом і Фондом Ріната Ахметова, закуповує та збирає гуманітарну допомогу, яку передають європейські країни. Там вона акумулюється й відправляється до Запоріжжя – до гуманітарного штабу на базі Запоріжсталі, де вона сортується, вкладається в набори та відправляється до міст, куди ми можемо її доставити. Намагаємося, звісно, допомагати насамперед містам, які перебувають у блокаді – нам вдалося доставити допомогу до Пологи, Енергодару, вдається доставити в Бердянськ і там роздавати її переселенцям із Маріуполя. Ось так працює наш штаб, і це досить ефективно.

– Ви можете розповісти, що знаходиться в гуманітарних вантажах, що надходять з інших країн? Як багато допомоги ми отримуємо зараз з-за кордону?

– З Польщі ми доставили 117 тонн товарів першої потреби – продукти тривалого зберігання, медичні товари, а ще 300 тонн поки що знаходяться в дорозі. З центру в Запоріжжі, де ми сортуємо не тільки європейську допомогу, а й те, що ми закуповуємо в Україні, було вже відправлено людям понад 1 тис. тонн допомоги.

– Підприємства в Маріуполі та Запоріжжі зараз не працюють, а як інші?

– Практично в повномасштабному режимі у нас працює Каметсталь у Кам'янському (на 80%), ГЗК у Кривому Розі працюють на 35-40% завантаження і в основному на постачання продукції для наших європейських партнерів: вони пішли нам назустріч і практично вдвічі збільшили заявки на березень місяць. Також працює шахтоуправління Покровське. І, звісно ж, працюють наші підприємства за кордоном.

– Наскільки я знаю, частина ваших підприємств перепрофілювалася для допомоги армії?

– Насправді допомогу Україні надають усі наші підприємства. Ба більше: ми передаємо метал для того, щоб наші підрядники та партнери теж робили протитанкові їжаки й ланцюги на своїх підприємствах. Від початку агресії ми передали ЗСУ більш як 40 тис. їжаків, понад 10 тис. спеціальних шипованих ланцюгів проти колісної техніки. Також ми освоїли виробництво броньових пластин для бронежилетів на наших виробництвах, і вже на сьогодні ми передали більше ніж 2 тис. таких пластин – з них уже виготовили бронежилети для ЗСУ, тероборони та національної поліції. Ще ми веземо допомогу, закуплену за кордоном – переважно це каски, аптечки, бронежилети.

– Якщо говорити зараз про територію, де мають місце обстріли й бомбардування, ключовою проблемою є логістика, а точніше – розрив логістичних ланцюгів. Як ви справляєтесь?

– Абсолютно правильно. Українська металургія базувалася на доступі до морпортів. Основне постачання металу йшло через маріупольський і чорноморські порти, руда – через порт Південний та ТІС. На жаль, зараз багато цих портів захоплено, багато – на межі захоплення, і шляхи з цих портів заблоковані. Це дуже підкосило нашу логістику. Зараз ми дивимося на перезапуск комбінату Запоріжсталь і розуміємо: наша основна проблема – це як завезти вугілля і як вивезти готову продукцію. В цих питаннях ми дуже щільно працюємо з Укрзалізницею, адже тут усе збігається – і інтереси компанії, і інтереси країни. Наше завдання – знайти розв’язання логістичної проблеми та перезапустити економіку України.

– Безперечно, адже металургія – експортноорієнтована галузь. Я говорив з міністром фінансів Марченком, і він сказав, що уряд зараз також намагається вирішити питання постачання продукції через західний напрямок залізниці.

– Так, уряд дуже залучений до цієї історії, і рішення ми знайдемо. Коли у 2014-2015 році було знищено основний логістичний канал у Маріуполь, який ішов через Донецьк, ми вже працювали над вирішенням подібного завдання. А до 2018 року знайшли рішення та змогли повністю забезпечити підприємства в Маріуполі сировиною. Тут буде те ж саме: ми дивитимемося на західні переходи, шукатимемо інноваційні рішення, в тому числі контейнерні перевезення. Словом, у нас є багато ідей. Так, реалізація деяких займе кілька місяців, а деяких – і роки, але все можна вирішити.

– Так, нам необхідно перевести економіку, як то кажуть, на воєнні рейки – і розуміти, що вона має працювати. Як ви оцінюєте наслідки для української, російської, світової економіки від цієї війни? Адже українська та російська залізорудна сировина надовго зникне зі світового ринку.

– З точки зору залізорудної сировини – є два ринки, європейський і далекосхідний (Китай, Південна Корея). З точки зору європейського ринку, ми залишаємось одним із найбільших постачальників. Навіть у березні, за підсумками місяця, ми поставимо майже мільйон тонн продукції нашим партнерам. Якщо ж говорити про Китай – то там наша та російська частка на ринку настільки мала, що навряд чи хтось помітить.

Щодо нас і РФ, то тут наслідки будуть помітнішими, і першою чергою для росіян – адже вони втратили ринок Європи, і незрозуміло, чи зможуть вони переорієнтуватися. Це означає для країни падіння в 30-40% виробництва. По Україні зараз падіння становить приблизно 60%. Але ми шукаємо шляхи налагодження експорту до європейських країн.

Що стосується металопродукції, то приблизно 60% у РФ становить внутрішнє споживання, а відсотки, що залишилися, вони просто втратять. В Україні ситуація гірша. Ми бачимо, що маріупольські заводи не працюють. У мене немає сумнівів, що їхня робота буде відновлена, але для цього місто має залишитися українським, а маріупольські заводи – це більше третини сталевого виробництва України. Тобто Україна на сьогодні втратила десь 30-40% своїх металургійних потужностей.

– Це суттєва частка економіки. А чи можлива взагалі робота підприємств групи Метінвест під окупацією?

– Позиція нашого акціонера Ріната Ахметова однозначна: він сказав, що працювати заводи можуть тільки у вільному, українському Маріуполі. Ми завжди, в усі роки працювали виключно за українськими законами, в українському правовому полі та системі оподаткування. Для того, щоб заводи працювали, там має бути український суверенітет.

– Намагання захопити меткомбінати в Маріуполі були?

– Зараз іде спроба захоплення міста загалом, а комбінати – це більша частина міста. Але, наскільки я знаю, зараз обидва комбінати, як і центр Маріуполя, перебувають під контролем українських збройних сил. Я не вірю, що Росія, навіть якщо захопить місто, зможе запустити ці заводи. З ряду причин: перша – у РФ нема ринку збуту, щоб запускати ці два гіганти, у них і власне виробництво падає. А друге – кваліфікований персонал: ніхто не поїде і не буде працювати на цих підприємствах, зважаючи на ситуацію.

– Ви приблизно оцінювали, скільки часу може знадобитися, щоб відродити роботу підприємств та життя в Маріуполі?

– Спочатку потрібно оцінити пошкодження, яких їм завдали. Поки що, судячи з уривчастого відео, ми можемо вважати, що критичних ушкоджень немає. Відповідно, питання запуску заводу – це кілька місяців. Складнішою буде історія з працівниками заводу та їх побутовими умовами, адже їм необхідно буде відновити житло. Саме це буде більш критично важливим, ніж запуск заводів. У нас, до речі, є ідеї щодо цього.

Ми збиралися запускати в Маріуполі цех холодного прокату – це мав бути найбільший інвестиційний проєкт в історії України, приблизно мільярд доларів. І під нього ми замовили проєкт цілого контейнерного містечка з усіма необхідними санітарними й житловими приміщеннями – який можна легко зібрати в будь-якому місці, і він може повністю нормально функціонувати. Наразі ми вивчаємо питання, щоб це містечко якнайшвидше приїхало в Україну: його можна буде зараз використати для біженців. А коли ми повернемо Маріуполь і будемо його відбудовувати – там зможуть жити працівники, які його відновлюватимуть.

До речі, я можу дати цікаву статистику щодо термінів відновлення Азовсталі. Коли під час Другої світової наступали німці, заводи були знищені повністю, заміновані й підірвані. Після цього перша сталь на Ілліча пішла через рік і вісім місяців, а на Азовсталі – через два роки. Але це було повне знищення. А ось донецький металургійний завод запрацював уже за п'ять місяців після звільнення.

– На ваших підприємствах за кордоном як позначилася війна та зупинка заводів у Маріуполі?

– По-перше, всіх співробітників наших підприємств залучено до організації гуманітарної допомоги. Ми розміщуємо біженців в Італії, Британії, Болгарії, збираємо гуманітарну допомогу та поставляємо її в Україну. А з погляду роботи – найскладніша ситуація буде в нашого британського та італійського заводу, оскільки вони повністю залежали від слябів, які постачали з Азовсталі. Це створює дуже складну ситуацію на ринку, але ми працюємо над цією проблемою. Це також серйозний шок для європейської промисловості, адже вони працювали на слябах з Азовсталі та російських комбінатів. Тепер же обидві компанії-постачальники зникли з ринку.

– Не можу не запитати: яке майбутнє тепер чекає на Метінвест Політехніку?

– На сьогодні проєкт не закритий. Ми намагаємося зберегти персонал: більша частина його була евакуйована і продовжує працювати над складанням навчальних програм. Тут важливо розуміти, що Політехніка – це не гарна будівля й не наукові лабораторії, які ми вже замовили. Це насамперед люди, викладацький склад, який ми збирали по крихтах. І це дуже непросто – адже багато викладачів поїхали з країни, бо не було попиту на ці спеціальності. Ось цей кістяк ми змогли зберегти.

– Навчання, якщо я правильно пам'ятаю, має розпочатися вже у вересні?

– Так ми планували. Але зараз, швидше за все, набрати перший курс у нас не вийде – хіба що у випадку, якщо вже сьогодні ввечері закінчиться війна, і Маріуполь буде повністю звільнений. Але ми будемо продовжувати курси підвищення кваліфікації, які у нас проходять в онлайн-режимі.

– Ви в Україні? В Києві?

– Не в самому Києві. Я зараз знаходжуся в області, але так, я в Україні. Це принципове питання наших акціонерів, які зараз також знаходяться тут, і всього менеджменту: в цей час ми з країною. І працюємо на нашу перемогу. Рінат Ахметов прямо сказав: після перемоги всі свої інвестиції він спрямує на відновлення України та Маріуполя, який стане кращим, ніж був.